Після багаторічних спроб контролювати популяцію інвазивних видів за допомогою стерилізації та переселення, уряд Колумбії оголосив про радикальну зміну стратегії: вирішено приспати як мінімум 80 бегемотів.
Рішення стосується так званих кокаїнових бегемотів — нащадків чотирьох тварин, незаконно ввезених покійним наркобароном Пабло Ескобаром 1981 року. Те, що починалося як приватна колекція, перетворилося на масштабну екологічну кризу, яку уряд Колумбії тепер вважає таким, що не піддається контролю, виключно гуманними методами.
Витоки екологічної кризи
Присутність цих тварин у регіоні Антіокія – пряма спадщина наркоторгівлі. Після смерті Ескобара 1993 року бегемоти вирвалися на волю і почали безконтрольно розмножуватися.
Це не просто питання керування дикою природою; це конфлікт між інвазивним виглядом та тендітною екосистемою. Бегемоти становлять кілька критичних загроз:
– Руйнування екосистем: Їх величезні розміри змінюють річкові системи та забруднюють водоймища відходами життєдіяльності, що знижує рівень кисню і призводить до загибелі місцевих риб та рослин.
– Загроза біорізноманіттю: Вони ведуть себе як агресивні хижаки по відношенню до місцевих видів, які не мають природного захисту від них.
– Безпека людей: Тварини стали причиною дорожньо-транспортних пригод, що почастішали, і прямих нападів на місцеві громади і човни.
Чому попередні стратегії не спрацювали
Останні два роки Колумбія намагалася використати дві основні альтернативи евтаназії, але обидві вони виявились недостатньо ефективними:
1. Програма стерилізації
Хоча стерилізація спрямована на уповільнення зростання популяції, експерти стверджують, що це не є довгостроковим рішенням. Хорхе Морено Берналь, дослідник з Університету Півночі, зазначає, що стерилізація бегемота докорінно відрізняється від роботи з домашніми вихованцями. Цей процес вимагає використання важкої техніки, як крани, вкрай небезпечний для персоналу і обходиться непомірно дорого.
2. Спроби переселення
Уряд роками вело переговори з сімома різними країнами та різними міжнародними асоціаціями зоопарків, щоб переселити тварин. Однак жодна країна не погодилася прийняти навіть одного бегемота, внаслідок чого у Колумбії не залишилося життєздатного плану вирішення проблеми зростаючої популяції.
«Без цих заходів контролювати їх неможливо», — заявила міністр довкілля Колумбії Ірен Велес, зазначивши, що якщо нічого не вжити, до 2030 року населення може зрости до 500 особин.
Ціна бездіяльності
Фінансове та логістичне тягар спроб «керувати» населенням замість «викорінити» її, просто колосально. За оцінками, зусилля зі стерилізації та переселення коштували б від 1 до 2 мільйонів доларів тільки для того, щоб уповільнити зростання, і навіть у цьому випадку тварини залишалися б загрозою ще 50–100 років.
У відповідь на цей уряд виділило приблизно 2 мільйони доларів на програму евтаназії. Цей план включатиме:
– Цілеспрямоване винищення: Використання хімічних та фізичних методів для присипання тварин залежно від їх розміру та близькості до людських поселень.
– Постійний моніторинг: Розробка стратегічного плану виявлення найбезпосередніших загроз.
– Гібридний підхід: Продовження зусиль зі стерилізації популяції, що залишилася, і пошук варіантів переселення всередині країни.
Зміна політичної волі
Затримку у вжитті рішучих заходів багато в чому пояснюють політичними коливаннями. У попередні роки активісти, які захищають права тварин, успішно проводили кампанії проти летальних заходів, перетворюючи це питання на «політичне мінне поле».
Проте десятиліття наукових досліджень, що наголошують на серйозних екологічних збитках, завданих бегемотами, змінило суспільне сприйняття. Наразі зростає консенсус щодо того, що екологічний ризик переважує етичні міркування щодо окремих тварин.
Висновок: Зіткнувшись із вибуховим зростанням популяції та відсутністю міжнародної підтримки для переселення, Колумбія перейшла від спроб контролю до активного викорінення виду, щоб захистити свої екосистеми та громадян.
